Я жив колись , а не сьогодні .
Я відчуваю це весь час .
Я бачу зміни всі істотні ,
Те,як прогрес змінив всіх вас.
Ми замкнені в бетонній клітці ,
Нас закували , як собак .
Ми не вовки , а сліпі вівці ,
Не подаєм життя ознак.
Ми лиш існуєм , не живем ,
Лише пародія на людство.
Тягар убивства всі несем ,
В серцях панує богохульство.
Тікай скоріш , біжи щосили!
Не залишайся тут навік!
Іди туди , де вітер віє ,
Де він змітає сніг зі стріх.
Я жив колись..
© Copyright: Ваня Громяк, 2012
Свидетельство о публикации №112122509897
Свидетельство о публикации №112122509897
Рецензии
