Скрізь щелепи мертвих,
Де шкіра і пил,
Я свіже чоло підіймаю на світ,
Звивається купа у тілі слабкім.
О скільки тягнути розбиті коліна!
Де світла не видно жахіття і крик,
Я мацаю в ямі тіло гниле,
Але відчуваю, що світ оживе.
Крізь тіло дитини, крізь муку і сміх,
Де осторонь бачать надію і гріх,
Бажають прозріння кожні сліпі,
У ямі по трупам так важко іти.
Я мацаю в ямi тiло гниле
© Copyright: Бондаренко Михаил, 2012
Свидетельство о публикации №112122201767
Свидетельство о публикации №112122201767
Рецензии
