Сонет 100. В. Шекспiр

Ой, де ти, Музо? Так довго ти мовчиш
Про те, що міць тобі дарує.
Невже натхнення нікчемній пісні присвятиш?
А світло те, що позичаєш злу – тебе плямує.
Вернись, забудькувата музо,   і співай
Достойну пісню – ту, що завинила.
Але якому вухові співати знай –
Те, що тебе цінує і дарує силу.
Прокиньсь, ледача музо, і поглянь,
Як час пошкрябав зморшками любов.
Сатирою для ув’ядання стань.
Презрій все те, що час пошкодив знов.

Швидше співай, ніж губить час – тоді ми збережем
Любов від смерті із косою і кривим ножем.


Рецензии