Жiнцi диптих

           Диптих

             І
               
Згорнула ніч зірчасті крила,
а небо вперто ллє і ллє
облудні сльози крокодила
на серце вимокле твоє.

Щодень буття бере за барки:
в обіймах болісних спокут
борги, хвороби, вічні сварки,
робота, діти… П’ятий кут.

Важкі думки не знають міри,
гірчать минулим на вустах,
і від невіри до зневіри
потроху підсихає шлях.

І все ж несуть в тендітній жмені
саме життя через роки
каріатиди сьогодення,
краплинки вічності – Жінки…

         ІІ

Як згаснуть долі голоси
і всохне щастя спрагле зерно –
жіноча усмішка поверне
жагу любові та краси.

Як вистудить завія дім
і день розкрають чорні круки –
вгамують болі ніжні руки
цілющим дотиком своїм.

Життя нового першоцвіт,
кохання тисячоголосе
одвіку сонячно приносить
невтомна жінка в Божий світ.

Вона в долонях час трима –
жадана, лагідна, тендітна -
роками і любов’ю квітне,
бо Жінка – то Душа сама.