Клишава бона

КЛИШАВА БОНА

1.
Мама вголос читає листа від сестри:
«...у нас новая бонна. Мы зовём ёё ласково «дитя Дуная».
– Мама, а что таке бонна? – цікавлюся я.
– Домработница, – пояснює мама.
– Дитя Дуная, дитя дурная – мій перший у житті римований рядок.
Влітку ми приїжджаємо до Жидачева. Там за пропозицією вуйка Андрія будуватимуть паперовий комбінат. (Дядько, чи дідько, а хтось із них вже знає, що ми із братом неодмінно будемо поетами, і на наші книжки знадобиться папір)...
Поруч із тіткою молода дівчина з кривими, мов балеринка з готовальні, ногами.
– Здравствуйте, тётя Боня, – звертаюся
я до неї, виказуючи свою чемність. Тіточка миттєво червоніють і ввічливо пояснюють мені, що дівчина називається Ганнусею.

2.
– Ганько! А як Бога звати?
– Йой... та здається, Іван!..
Хлопці регочуть!..
– Ганю, копни ніжкою!
Ми граємо у футбол, і шістнадцятирічна Ганька, перевалюючись мов качка, із насолодою ко;пає по чорному шкіряному м’ячеві, і той в піруеті відлітає за сусідський паркан, а Ганька лізе мерщій у садок і повертається із м’ячем і смачними райськими яблучками за пазухою. Вона поважає поетів і мені, мов Єва Адамові, простягає малесеньке, червонесеньке яблучко:
«З’їч оце ябко, Лесю!»
Хлопці регочуть!..
– Ганько! А Божу Мати як звати?
– Марія, дурню!
Вона ображено відвертається від нас і голосно, на увесь Жидачів співає:
«За пусте, пусте, за пустесеньке,
Та й за теє яблучко червонесеньке,
Та й за яблучко, та й за сливочку,
Перепроси ти мене, мій Василечку».

3.
– Ганю, візьми у шухляді гроші
і піди в аптеку, купи Єсентуки 17.
– Пані, провізор казали, Синдюки
через тиждень привезуть.