Ти зна ш став скупим на почуття...

Ти знаєш – став скупим на почуття,
А тому пишу вірші значно рідше…
Воно принижує – злиденне це життя,
Бо з кожним роком в нас стає все гірше.

З екрана ллють медовий нам елей,
Що стало краще жити в Україні…
Та ця мазня – для мух липучий клей.
І вірять в це недоумки і свині…

Так стало краще – тільки їм, не нам.
Так, краще жить лиш тим, що у корита…
Ще краще не євреям, а жидам…
І депутатам… ну і тим хто "свита".

Ікру на хліб намазують щодня…
А ти хоч бачив, нюхав цю утіху?
І так живе уся твоя рідня,
І має те, що з носа скапне, з стріхи…

І ждемо ми, що гроші нападуть,
І хочемо відчуть себе в достатку.
Та ось дивись – до тебе вже ідуть,
Щоби тебе привести до порядку.

Щоб за кредит забрать останнє що ще є,
Податками обкласти, платежами,
Забрати все, що називав – своє –
Останню свитку чи останню цю піжаму…

Недавно обирали їх ми знов.
Бо нас купляли – де за сто, за двісті гривень.
І я давно до думки вже дійшов,
Що те що маємо – в усьому самі винні.

Самі казали – хата моя скраю.
Самі боялись щось сказать відкрито.
І через те і маємо, що маєм…
Від тих, що й нині рвуться до корита…