Немов би вчора це було:
Коханням душу обпекло,
Додавши зморшок на чоло.
Рікою часу все спливло.
Любові дерево зійшло
В пустелі наче.
На ньому й квітів не було,
Плодів - тим паче.
Його зрубать не хтіла ти
З жалю, неначе.
Рости лишила без мети,
Напризволяще.
Воно і досі так стоїть,
Сухе й колюче,
Щаслива доля геть біжить
З цих місць пекучих.
У серці оселився біль,
Вгніздилась туга,
Вельми гіркого смаку сіль
Від втрати друга.
Немов би вчора це було
© Copyright: Геннадий Королёв, 2012
Свидетельство о публикации №112120805403
Свидетельство о публикации №112120805403
Рецензии
