Така його доля

              Хоч вже сніг присипав скроні,
               Та ще чорні брови
               І в очах ще грае промінь,
               Від його  розмови.
               
               Хоч про що вже розмовляти?
                Серце все сказало.
                Ні рідні нема, ні хати,
                Що було-пропало!

                Душі ніде притулиться,
                Нікого немае.
                Чи то спиться,  чи то сниться,
                Чом живе? Не  знае.

                Ходить щастя по дорозі,
                Мов когось шукае.
                Стала доля на порозі,
                І в його питае:

               Нас тепер з тобою двое,
               Хоч немае хати.
               Поговоримо  обое
               Може буде св’ято?

               Та й прокинувся...Надворі.
               Заснув під вербою,
               Де на щастя, чи на горе
               Зустрівся з тобою...

              Чи то  шастя усміхнулось
              Чи то її очі
              Як глянули щось почуло,
              Серденько дівоче...