Я заблукав в людськім залізнім лісі,
Збудованому протягом століть,
І вікнам чорнуватої плісняви
Мене любов’ю не зігріть.
Вдихаю вулиць їдких сморід,
Фальшиве електричне сяйво міст,
Дим фабрик єство моє повнить,
Прогресу велетенський зріст
Чавить хімічними дарами
Натхнення і життя митця.
Сріблява нитка Аріадни
Не буде витись без кінця.
Людино, я втомився! Я - чужий!
І дань Морфеєві вернути прагну.
Так ні! Покликаний співать
Про біль пронзаючий і спрагу!
Я повертаюся з полів,
Мрійливо думку заплітаю,
Пером, в кров серця опустив,
Тебе, людино, розтинаю
На сто миттєвостей і відчуттів:
Гарячки радості й страждання.
Я – твій хірург! Я так хотів!
Жахливо справдилися сподівання:
Вбачаю в жестах істину душі,
Малюю, наче пензлем, нерви,
Бо Бог тобою сповнив світ,
І ти живеш!...Нема перерви.
Intermezzo М. Коцюбинського
© Copyright: Ева Иная, 2012
Свидетельство о публикации №112120407286
Свидетельство о публикации №112120407286
Рецензии