В розлуки - очi синi...

Оце  й  усе... 

І  подихом  на  склі
малюнок  сліз  і  рваних  мокрих  ліній
нервово  креслиш. 

Я  -    уже  в  імлі. 
А  ти  –  в  купе. 

В  розлуки    -  очі    сині.

І  синя  буде  ця    безсонна  ніч
у  спробах  щось  забути... 
Чи  згадати?

Але  так  жаль!...

Хіба  не  в  тому  річ,
що  нам  удвох  вдалося  політати, 

та  -    мало!...   

Як  достиглі  колоски, 
в  життєвім  полі   
наші  долі  непомітно 
і  швидко  так 
зникають  на  віки...

На  згадку  – 

лише  дотик  твій 
тендітний...


Рецензии