Пiвнiчне сяйво

                ПІВНІЧНЕ СЯЙВО
               
                Звичайно, як і скрізь у світі,
                Зустрілись двоє, він освідчитись  хотів,
                -Виходь, за мене, я тебе любити,
                Не перестану до останніх днів?!
   
                Та не спішила, хоч його й кохала,
                Ще безтурботний вітер в голові.
                З нього глузуючи, не думавши сказала,
                Що заміж вийде, вона лиш тоді,

                Коли побачить в хвилях синє море,
                Північне сяйво й вічну мерзлоту,
                Коли на півночі вона зустріне зорі,
                Коли , здійснить свою бажанную мету!

                Відпустку взявши, з подругою разом,
                Віпочивать на море полетіла.
                Вона не знала, що своїм отказом   
                Парубку душу так розвередила.

                Не знала, що кохання її сильне,
                Що може її долю зруйнувати,
                Не знала, що такими почуттями,
                Не можна так бездумно глузувати!

                Коли ж вони красиві і засмаглі,
                З подругою додому повернулись,
                Зустрів він їх , - Які ж довго чеканні!
                Боявся я , щоб ми не розминулись!

                Бо ми із братом завтра відлітаємо,
                На північ. Вже купили і квитки,
                Та з радістю тебе ми запевняємо,
                Що вибір твій, він певен залюбки!
 
                Я спершу там влаштуюсь на роботу,
                Знайду житло для нас й свою турботу,
                До тебе буду щиро виявляти.               
                Ти ж прилетиш , мені тебе чекати? ...

                Надія перелякано дивилась,
                І що відповісти вона не знала,
                В такій халепі зараз опинилась,    
                Чи він здурів , вона ж лиш глузувала!

                Та зрозумівши, що він не жартує,
                Вона ж насправді, так його кохала,
                З усім погодилась, із тим що він планує,
                - Чекай мене, я прилечу, - пообіцяла.

                Він улетів, вона переживала,
                Не знала, що й робити, лист чекала,
                Та час минав, себе вона корила,
                "Не зберегла кохання, що ж я наробила"!

                І ось, о диво! – принесли листа,
                Довго чеканного й такого дорогого!
                До серця тиснула, збулась її мета,-
                Він не забув, - не думала дурного ...

                Тепер вже впевнилась, що він її кохає,
                Відкрила лист і почала читати,               
                "Я вже на місці , за тобой скучаю,
                Та не спіши до мене прилітати,

                Я все зроблю для того, щоб зустрілись,
                Все опишу у другому листі,
                Ми на Таймирі з Ванькой  опинились,
                У Сніжногорську, почекай ще трохи ти.

                Ще трохи і ми будемо разом,
                Тут так цікаво – день цілу добу,
                Житло знайдем, роботи тут валом.
                Тебе кохаю й це я доведу"!

                Як сніг на голову , тут подруга примчала,
                Почувши цю цікаву новину:
                «Щаслива ти, - із заздрістю сказала,-
                Я б не чекала, зразу б в далину,

                Помчала б я, як би була потреба,
                Щоб як тебе мене хтось покохав,
                На північ з літа в літо їхать треба,
                Щоб клімат той , тебе там не зламав !»

                Надія теж утриматись не в змозі ,
                Звільнилась зразу ж після отих слів,
                І через тиждень вже була в дорозі,
                З благословенням від своїх батьків.

                Її зухвалість, з нею була квита,
                Та зрозуміла вона це лише в Москві,
                Без пропусків північ була закрита,
                Та улетіти туди не могли й свої.               
          
                Була погода у той час не льотна,
                Силенні черги біля кас товклись,
                То що ж робити  "птаха перельотна"?
                Чи повернутись ?» – в голові думки неслись .

                -У всьому винна, я сама лиш винна,
                Казав же любий: «Трохи почекай»,
                За вчинок свій, їй так було обідно    
                - Назад не повернусь, будь що нехай,

                Відбила телеграму: «Я кохаю!
                Та ось без виклику, до тебе не прорвусь,
                То вишли виклик, що робить не знаю,
                Але назад я вже не повернусь!»

                Увечері вже й відповідь прийшла:
                «Я відіслав – у Міністерстві виклик,
                А там відповіли, що виклика нема,   
                Зламалась би, оту халепу визнав,

                Та не зламалась дівчина, а знов
                Йому на північ телеграму відіслала,
                Не сумнівалась, вірила в любов,
                Що трапилось не розуміла, та чекала!

                Пів місяця держала біль у серці,
                Слав виклики, а пропуск не давали,
                Вже всім набридла Надя в Міністерстві,
                Коли її нарешті запитали,

                -А той хто виклики вам надсилає,
                Скажіть, по батькові він добре знає вас?
                Бо тут Іванівна нас кожен день благає,
                Та не з’являється Василівна до нас!      

                Ой  справді, я ж отаким чином,
                Свого коханого на північ провела,
                Я познайомила його з своїм вітчимом,
                Та от про батька свого не розповіла!

                Аеропорт для неї став як дім,
                Де лиш панує біль і вічний галас,
                Не передати, як він надоїв,
                Але ж вона терпіла й не здавалась!

                Своє життя, сама я не зламаю,
                Я хочу бути тільки поруч з ним,
                Всі перешкоди, я кохаючи здолаю
                Усе під силу людям молодим!

                Вона в це вірила,тепер усе здійснилось,    
                Дали їй пропуск і дозволили, - «Летіть».
                Раділа, - «Господи, невже це не приснилось»?
                Про зустріч мріяла вона заздалегідь! 

                За п’ять годин на Аликелі приземлилась 
                В місті Норильську, в аеропорту.
                На півночі коли вже опинилась,
                Згадала, з подругой розмову тут оту.

                За ту пораду була вдячна так подрузі,
                Бо завдяки їй необхідне все  взяла,
                І от тепер все, що було в валізі,
                Вона на себе миттю натягла!

                Тряслась від холоду, та що було робити?
                Та й хвилювалась вона перед тим -
                На вертольоті треба ж ще летіти...
                Зате я скоро буду поруч з ним!

                Раділа, хвилювалась, вірила, кохала,
                І от вже Сніжногорськ  у її ніг.
                Не попередила, тепер вже жалкувала,
                Та тут їй перехожий допоміг.

                Він просто на адресу подивився,
                А потім посміхнувся і сказав,
                - Так ти до Олексія прилетіла?
                Як він зрадіє, бо ж він так чекав!

                Зустріли дівчину, немов стару знайому,
                Дали ключа їй і в кімнату завели,
                Відпочивай і впевнена будь в тому,
                Зрадіють! Хай з роботи щоб прийшли.

                Коли в кімнаті залишилася одна,
                Що сили більше вже нема відчула,
                Упала в ліжко і не гаючись вона,
                Мов та дитина, зморена заснула.
 

                - Тихіше, - пошепки Івана зупинили,
                Бо там чеканна гостя ваша спить,
                Недавно прилетіла, то ж безсила,
                Не йди туди дай трохи відпочить

                Сюди потрапили брати ці, наугад,
                Та були горді, що вони тут працювали, 
                В машином залі, під землею агрегат,
                До пуску в цьому році готували.

                Північне сяйво і північна ГЕС,
                Це гордо так у їх часи звучало,
                Та може там, далеко, дома десь,
                Це і помітили б, та тут про це мовчали.

                Кінчалась зміна, Олексій і сам,
                Уже додому, мав би поспішати,
                Та теж радіючи, не витримав Іван,
                Пішов на зустріч, щоб йому про те сказати!

                - Скоріше йди мій братику, радій!
                Вона вже тут, в твоєму ліжку спить,
                І той помчав, - Куди ти, брате стій...
                Та брат не чує, мов на крилах він летить!

                Примчав і тут застиг біля дверей,
                Так важко дихав, треба відпочити,
                Щоб, Боже збав, появою своєй
                Не потривожити її й не розбудити!

                Зайшов тихенько і присів напроти,
                Сповнений щастя і кохання, любувався,
                Моя  голубка! ... Що вже ті турботи,
                Головне те є, що тебе я дочекався!

                Чи може щось наснилося Надії,
                Чи доторкнулися до неї біоструми…
                Вона всміхнулась, розтулила вії,
                Потім прикрила й знов майже заснула,

                Та зрозумівши, що не сон то був,
                Вона підскочила і кинулась до нього,
                І він на зустріч руки протягнув,
                Обійнялись... Нема сильніше, почуття такого!
 
                Її утратити так Олексій боявся,
                Та признаватись треба, що брехав,
                Що жити тут не просто він зізнався.
                І на що йшов він теж це добре знав.

                Розумна ти і  передбачлива, я вірив,
                Що тут  все зрозумієш і простиш,
                А правду цю, що тут існує, не довірив,
                Бо так боявся, що сюди не прилетиш!
 
                І все збулося так, як обіцяв,
                А скоро і весілля вже згуляли.
                Благословив Господь їх  і з’єднав,
                Щоб жили довго і біди не знали!

                І в свято те, мабуть було так треба,
                Це не можливо навіть передати,    
                Північне сяйво грало на все небо!
                Мабуть щоб мрію її оправдати!