Вже завтра перший день. Зима.
Та мовби-то жартуючи,
Заграви сонце підійма
В сльозах шибки цілуючи.
Де віднайти палкі слова,
Куди зробити кроки,
Щоб розповісти, що трава
Іще жива, нівроку.
Зелена, свіжа, молода -
Мов витнулися проліски.
Як чиста весняна вода,
Її й торкнутись боязко.
І вітер тихий та сухий
Мені теплом в обличчя.
Заграви плавок, день ясний!
В зими дивацький звичай.
Ще не прийшла вона до нас ,
У рідну Україну.
Ще місяць угорі не згас,
Іду у першу зміну.
Іду і хороше мені
Іти життя творити!
І рвуться із грудей пісні,
І кличуть - Жити! Жити!
Неначе справді навесні,
Якісь хвилюючі шуми...
Тому так хороше мені
У переддень оцей зими.
30 листопада 1964року!
Попереду було моє, як мені здавалось, щасливе майбутнє.
Вже завтра перший день зима
© Copyright: Вера Свистун, 2012
Свидетельство о публикации №112113006618
Свидетельство о публикации №112113006618
Рецензии
