Солодкий дощщщщщщ

Від такого дощу гріх ховатися під парасолькою!
Крапотить-капотить-скрапує на вдячне зелене гарбузиння,
Ллється-тече-лине, цівкою б'є з неба відчиненого,
Цебенить-струмує-періщить, заглядає у пазуху,
Піжить і пірить, сипле і цідить -
от неслухняний!
Солодкий!
Теплий, пахучий, як молоко -
дощщщщщщ!

Борщі варить разом із газдинями молодими-зеленими,
У новий горщик заглядає разом із котом Мартином,
А тим часом за  тином курей ганяє, мокрих, мов ті хлющі,
У Вуйка серйозного у чорному а-ля Бетмен плащі
Жбурляє горіхами – ще гіркими, як ті найсолодші гріхи,
Руки моєї торкається язиком вологим і шерехатим...

От дощисько-хлопчисько!  Леґуник! Біжу до хати,
А він литки мої розпашілі і мокрі п'ятки
Обціловує вдруге, утретє, вчетверте, вп'яте,
Умовляє облесливо, лащиться: «моє ладо»,
І долоні вологі – як листя із винограду,
І вуста – виногроно... цілує – виймає душу!
Як циганський барон, спокушає  малу папушу,
Б'є у бубон громів, чорні брови, веселі очі...
- Залишитися хочеш? Намокнеш...
- Намокну...  Хочу...