Виннi...

У  дверях  спальні  грація  руда
Приваблює ,  всміхається,   радіє.
Тендітний  стан  не  стримує  «Бурда»,
Принади  пеньюар її прикриє,

Оці,  відкриті  тільки  для  тебе,
Розкішні  ніжні квіточки бажання.
З готовністю віддасть у дар себе,
Принади. Не  проси лишень зарання

Ти душу... і нехай  вона  руда,
Без сорому, ще й трохи  знахабніла.
До  тебе  ллється щедро,  мов  вода,
Незвичним водоспадом  мрій  накрила.

Мовчи, мовчи...  не  можна  мати  все,
Одразу  все,  навчись  ловить  краплини,
І  піт  у  ліжку,  й  з пристрастей  есе
І  запах  тіла,  ціннії перлини,

І  бархат  шкіри,  дотик  ногітків,
Що  ніжно  пестять,  десь відчутний лоскіт
Та  низка спазмів дихальних  витків,
Пронизуюєшся цим у  самий  мозок.

Хутчій  несешся  сам  у  водоспад!
Навіщо  все,  хоча  б  оцю  хвилину!
Не  бачиш на рудій ніяких вад,
Ти  брав,   що  хтів,  а  душу  ту  -  відкинув…

Отак  щораз  краплинами  лилась,
Душа  ж  весь  час  стояла  на  колінах.
Підняти не схотів -  отримав "зась"...
І  знову  кут,  і  знову  двоє   винні.