І мертвим, і живим, і ненародженим…
Тарас Шевченко
Тридцять другий – тридцять третій
Тридцять другий – тридцять третій…
Полонило село лихо.
Голод,привиди-скелети,
Бродять по дорогах тихо.
Сльози виплакали діти,
Відридалась рідна мама.
Як отак на світі жити,
Краще вмерти і до ями…
Поховала мати сина,
Навіть в подумах зраділа -
Хай не мучиться дитина…
Лиш душа заголосила.
А ще двійко малих дочок
На Різдво навік поснули,
Кожній одягла віночок,
Щоб княгинями побули…
Зайшла в хату, в покуть стала
Перед образами мати,
Щось блаженно прошептала
Й до дівчат пішла вмирати…
Кажуть темними ночами
Линуть голоси з могили…
То ридають діти й мама…
Чути це немає сили.
І немає винуватих,
Дотепер ведуться чвари.
Схаменися, якщо брат ти,
Та покайсь за ті кошмари…
Попам'ятайте добрі люди,
Ті жахіття в Україні…
Хай їм пам’ятником буде -
Наша воля й кущ калини…
Тридцять другий тридцять третiй...
© Copyright: Микола Паламарчук Червень, 2012
Свидетельство о публикации №112112709942
Свидетельство о публикации №112112709942
Рецензии