Яке страшне це почуття,
Не дай Господь його пізнати,
Коли не може дати мати
Окраєць хліба на життя.
Коли у хату стука голод,
Не годен з цим зробить нічого.
Голодні діти заглядають,
Та материнське серце крають.
І божевільний стогін рветься…
Голодомором час той зветься.
Його ніколи не простять,
Вітри про пам’ять сповістять.
Шануймо хліб і що до хліба,
Шануймо з прадіда і діда.
Не поверни, Господь, часи,
Коли не зміг народ спасти!
Коли харчем була травина,
А хлібом – в полі лободина.
Не дай Господь, не допусти,
Та кривдників з лиця землі зітри.
Не допускай ти ворога у хату,
Рубай цю руку волохату.
Життя в житті не напасти,
Будуй до вічності мости.
Гори, вогонь! Запалюй свічі!
Минулому дивися в вічі.
Одвічні наші почуття,
Живе у душах співчуття.
В очах сльоза на землю ллється,
Здається, мозок розірветься.
Страшнішого нема у світі,
Як голодом часи облиті.
I божевiльний стогiн рветься
© Copyright: Галина Яковлева Украина, 2012
Свидетельство о публикации №112112404553
Свидетельство о публикации №112112404553
Рецензии