Вона покинула дом і безпеку,
тихе життя із зеленим чаєм,
віддала йому своє серце - серпневу спеку,
наче пароль від приватного вай-фая.
Віддала свої дії долі,
блакитні очі - оковам безсонних ночей.
У сирому розфарбованному фургоні
вони слухали море, робили дітей.
Їх загублені душі
ховались у Богом забутих містечках.
Голодні, закохані, змушені
бігти без мапи, як загнані волком овечки,
не розуміючи життя зовсім,
але відчуваючи його так,
як не дано відчувати кожному
пересічному громадянину
цієї зневоленої країни.
Вони шалено могли радіти,
шалено любити,
шалено жити
І навіть часу було не під силу
їх вбити
або захопити
в неволю дзеркал та годинників.
Вони будуть вічно стрибати
у карети нічних дальнобійників
та в страшенних роздовбаних фурах
приймати роди.
Вони будуть вічно горіти, горіти, горіти
від температури
та від свободи.
Вона покинула дом
© Copyright: Желтые Римские Свечи, 2012
Свидетельство о публикации №112112101380
Свидетельство о публикации №112112101380
Рецензии