Осиротіли білі птахи,
Опало листя від недуг.
Замкнув любов свою за грати,
На дно осів і там оглух...
Завершив монолог Країни
Той сивий ангел що літав,
Його почули лише стіни,
Яким він про любов казав...
А з неба чорного летіли
"Астарти" алі почуття
Розправивши свої вітрила-
Шалений страх мого буття...
Слова пусті мої зів'яли
Про люту зиму та любов.
Як "фантазера" розіп'яли-
"Людина" вмерла й живе знов.
Мене бентежить моя совість
Її продав я й кров і хліб...
Та небо не складає повість,
А "Реквієм" склало як слід!
Реквием
© Copyright: Чечун Арсений, 2012
Свидетельство о публикации №112112110696
Свидетельство о публикации №112112110696
Рецензии
