Вести з Киэва. Панну замурували

Тиха українська ніч. На Хрещатику намети. У церквах - лампадки. Як тільки ударяв в Києві вранці досить дзвінкий семінарський дзвін,  що висів у воріт Братського монастиря, то вже з усього міста поспішали натовпами школярі і бурсаки.  Національного лідера України, панночку Юлію знову замурували демони!  Захисники Юліи, йдучи, штовхали один одного і лаялись між собою найтоншою дискантом; вони були майже всі у подертих або забруднених сукнях, і кишені їх вічно були наповнені всякою поганню; Всі вони чистою українською мовою кричали:
- Фрідом фор Джулія!
Проте прокурор Хома Брут був непохитний. У зал засідань він пішов, як завжди, шаркающей кавалерійської ходою. Але як тільки він взгялнул на підсудну - трепет пробіг по його жилах: перед ним сиділа красуня, яка коли-або бувала на землі.   Здавалося, ніколи ще риси обличчя не були утворені у такої різкої і разом гармонійної красі. Вона сиділа як жива. Чоло, прекрасне, ніжне, як сніг, як срібло, здавалося, мислило; золотиста коса оточував його, як золота оправа - блискучий діамант.
-Відьма! - гукнув прокурор не своїм голосом, відвів очі в бік, зблід весь і став читати обвинувальний висновок.
Після цього Хома запросив для панночки запобіжний захід - висновок у труні в центрі тюремної церкви. Тільки в цьому випадку він міг бути впевнений, що газова королева не сховається на мітлі від українського правосуддя.
Суддя погодився, але за умови, що Хома сам вартуватиме панну ночами, тому що  всі останні охоронці погоджувалися  вартувати відьму лише при денному світлі.  Хома не злякався:
- Так, в труні я її бачив! Читатиму їй ночами проект вироку. 
 Настала перша ніч.  Чубаті пристави заштовхнули прокурора в  концертний зал слідчого ізолятора, де в центрі стояла чорна труна,  а в нім лежала жінка з косою, як завжди, прекрасна собою.  Юлія спала сном праведника.
- Так не діставайся ж ти нікому! - закричав Хома страшним голосом і став забивати кришку труни, щоб панна випадково не прокинулася.  Але цвяхи не забивалися в труну, молоток потрапляв по пальцях.
 - Ай, ой, твою матір! - кричав набожний прокурор.    І в цей час спляча мертвим сном Юлія почала повільно підніматися з труни.  Зрозумівши, що  ув'язнити панну в труні не вийде, сміливий Хома обкреслив довкола труни магічний круг. 
- Брешеш, не візьмеш! - шептав прокурор і нервово хихикав.   
Раптом труна з тією, що сидить в нім колишнім прем'єр-міністром України злетіла вгору і стала битися об прозорі стінки магічного круга.  Панна розплющила очі з довгими  наклеєними віями  і закричала владним голосом:
- Хома, де ти?!  За що ти мене так не любиш? Поцілунок мене, Хома!   
Хома сховався під стіл і  почав голосити:
- Ага, поцілунок. Знаю я всі ці штучки.  Кого Юлія поцілує, той козленочком стане, вийде на Хрещатик і буде  бекать до ранку. Йди на фіг, відьма!  Я все одно тебе посаджу.
Раптом  із стенів посипалися біси, вовкулаки, лісовики і інші мешканці слідчого ізолятора.  Вони бридко хихикали і намагалися дотягнутися до прокурора. 
- Все одно посаджу, посаджу, посаджу, -  зажмуривши очі, повтрял Хома.
А Юля вже стояла в своїй труні, літала, билася об невидиму стіну і злісно сміялася:
- Хахаха. Та хто ж мене посадить?  Я ж пам'ятник!   
Раптом за вікном заспівали півні. 
- Ось підараси... - розчаровано зітхнула Юлія і впала як мертвий,  перетворившись на  потворну стару.... Труна розлетілася на шматки.
 Тремтячий Хома виліз з-під столу і побіг до дверей:
- Випустите мене! - кричав він.  Посивілого зща ніч прокурора випустили на  свіже повітря.  Э
На наступну ніч все повторилося. Хома намагався читати вирок, а Юлія билася в труні об стінку, намагаючись поцілувати Хому.  І лише на третю ніч біси і вовкулаки,  які улюлюкали до цього даремно, почали звати Вія.   Настала тиша; почулося вдалині вовче завивання,  і   скоро пролунали важкі кроки; поглянувши  скоса,  побачив Хома, що ведуть якусь приземисту, дужу, клишоногу людину. Весь  був   він в чорній землі. Як жилаве, міцне коріння,  видавалися  його  засипані   землею ноги і руки. Важко ступав  він,  щохвилини  оступаючись.  Вся особа була зрита глибокими оспіанмі, довгі  віка   опущені були до самої землі.
З жахом відмітив Хома, що  особа  була  на  нім   залізне. Його привели під руки і прямо поставили до  того  місця,  де  стояв   Хома.   
- Подиміти мені віка: не бачу! - сказав підземним голосом Вій  -  і  все  сонміще кинулося підіймати йому віка.       
"Не дивися!" - шепнув якийсь внутрішній голос. Не витерпів він   і глянув. 
-  Ох, ти біс!  - воськлінкнул Хома, - так це ж Ющенко!         
- Ось він! - закричав колишній президент і уставив  на  прокурора залізний  палець.  І  все,   скільки ні було, кинулися на Хому. Бездиханний грянулся він на  землю,  і   тут же вилетів дух з нього від страху.  І знову закричали півні.  Прекрасна панна знову перетворилася на стару, а біси повисли на стінах. 
Коли чутки про це дійшли до  президента Януковича, і він почув про   таку долю прокурора  Хоми,  то  вдався  цілу  годину  роздуму.   І потім, нарешті,  висловив свою думку:
- А я знаю, чому пропав він:  через те, що  побоявся.  А  якби  не  боявся,  то  б  відьма  нічого  не  могла  з  ним  зробити.  Потрібно  лише,   перехрестившись, плюнути на самий хвіст їй, то і нічого не буде. Я знаю вже   все це. Адже у нас в Києві всі баби, які сидять в паламенте, - всі відьми.Я знаю вже   все це.