Диво

***
Вечір 26 вересня
Відчуженість і відстороненість осені.
Вітер, що вщух.
Все стоїть:
Хмари, вода.
Місяць,
що вчора був уповні *,
 а сьогодні
втратив повноту, почав спадати з лиця.
Втома і тиша.
Лише туман низенько встеляє берег
з тамтого боку ріки.
Трава ще оксамитна і зелена
Того болотяного кольору, щ о так пасує до інтер’єрів.

*насправді місяць майже уповні
***
Диво. Ранок 27 вересня
Ранок. Туман. Зліва і справа. Позаду. Попереду. Я йду у зоні прозорості. Ще одна ілюзія на зразок перспектив чи ілюзії місяця?
Чую дощ зліва і справа від себе. Але як не намагаюсь хоч якось вловити долонею його наді мною, його немає.
Певно дощ іде у метрі від мене? Іду на звучання вліво. Одразу на «ти», не на «Ви». З відвертістю дослідника іду на звук. Я йду. Дощ іде. Чую дощ навколо себе, але голова моя суха, на нейлоні «аляски» жодної краплі.
Дощ у деревах. Певно дощ ховається, дражнить, і грає у «піймай, якщо зможеш».
Тривіальне «капає з дерев»? Ні, я чую дощ. Співає пташка. Несподівано голосні трелі. Коротко, але дивно дзвінко у цій приглушеній гамі осені. 
Тиша осені дійсно вже майже тиша. Це не та галаслива тиша серпня, що буяє, і нестримність цю видко на обличчі серпня, навіть коли він мовчить. Осінь стиха питає, інтелігентка в літах.
Тріпотлива кроно, кожен листочок, кожне листячко, лист, листя, кожен тріпоче.
Впав один, за ним інший. Вони летять єден за єдним.  Вони відриваються від крони і кружляють додолу. Може я чую не дощ? Може я чую листопад, падіння листя, цих янголів прекрасних падіння у муці ( гримасі, мині, жесті)   заперечення ( відречення,неприйняття, протесту, відрази)?
Лист опадає. Падаємо й ми.
Так само у небеснім вертограді.
Вони летять з гримасою відрази *
Ой! Чую падаю. Теж не можу втримати рівновагу. Слизькі пластмасові шльопки ковзають по листі.
Певно, знак. Може старий був не правий? Може вони падають без жесту заперечення? Подивись, як гарно вони тріпочуть у кроні.  Як, відриваючись один за одним, кружляють на танцполі…Звісно ж у віденськім вальсі, звісно ж у вальс-бостоні. Тільки простору тут всім вистачає. Цей танцпол не має кордонів.  І ніхто не зауважить, що одночасно не танцюють  quick and slow. Танцюй хоч квік-степ, хоч степ, хоч слоуфокс, хоч джаз, хоч контемпорарі. Ніхто не заперечить. Не запротестує.
А листя? Крім листя?
Мить! І вони на землі.
Що є мить?
Століття Якова? Чи стодвадцятиліття Мойсея? Чи тисячоліття Адама?
Я не знаю.
Оголюю ноги, як нерви. Достобіса пластмасу. Йду по траві. Ступні обліплюють  равлики.
*перекручений переклад Рільке.

***

У ніч з 28 на 29 вересня була повня. Млинець місяця зійшов у той час, коли сонце сідало, як раз навпроти його заходу,чистісінько на сході, де рано сонце сходило (о пів на сьому).  Опівночі місяць був у зеніті, о пів на сьому скотився до сонця у домівку. Зухвалець повторював шлях жовтозірки. Напевно поцупив небесну лодію. Світив, що було сили білісіньким сяйвом. Він так чепурився, святкуючи зріст свій і схожість із Сонцем.  Не обдурився ніхто. Окрім мене.

26-29 вересня 2012, Надинівка.