Ти геть пішов, коли був так потрібен.
Ти мене на погибель залишив!
А я кохала, як здуріла, ніби,
Немов би хто чого наворожив!
Хотіла слідом бігти за тобою,
Як вигукнув здалека : " Прощавай! "
Сльози, гіркі, тікли у відчаї рікою -
" Зажди - волала, мій коханий, зачекай! "
Відходив швидко і не оглядався.
Мені здавалося - скінчилося життя...
Та ти не думав так, ти лиш сміявся
І шепотів про себе лише : " Ну й дитя! "
І дійсно ні, життя не закінчилось -
Ще досі я жива й його люблю...
А він вже десять поміняв, йому й не снилось,
Що й зараз Бога повернуть його молю...
Йому й не снилось
© Copyright: Раиса Андрейчук, 2012
Свидетельство о публикации №112111810106
Свидетельство о публикации №112111810106
Рецензии