Хронолог я в ри. ода революц?

_____________________
об Украине времен Оранжевой революции: национализм, борьба, отношения с Россией, с НАТО, с украинцами и властьимеющих между собой.
_____________________
Было написано в 2004-2005 годах
____________________


ХРОНОЛОГІЯ ВІРИ. ОДА РЕВОЛЮЦІЇ?
(Твір у шести частинах)


ЧАСТИНА ПЕРША. ЯК ВСЕ ПОЧИНАЛОСЯ



«

ВИБОРИ.

Шуміло.
Цiлий день тiльки i чутно:
“Гей!” ,“Го!”, “ Ро-о-озiйдись!”

— ви можете не називати власного прiзвища, але для соц. Опитування: скажiть за кого ви щойно проголосували?!
— Я?! Е-е-е… ну… не зна-а-аю, - намагається пiддивитися у лист iз вiдповiдями попереднiх респондентiв, - Ну… я … як i всi! За Хамуковича!
— А ви за кого?
— А я за нацiональну свiдомість!
— Тобто? То за кого ви?
— А я за Вдрющенко! Вiн дiйсно гiдний!

(а може “гiдний”?)

“Гей!” ,“Го!”, “ Ро-о-озiйдись!”

— я веду свій спецiальний репортаж iз виборчої дiльниці №99234597. Дiючий король… е-е-е, вибачте — президент висловлює свiй голос. Погляньте! Вiн вкинув бюлетень до урни!

(закладаюся, що якби вiн змiг, то поставив би хрестика навпроти прiзвища Кучка!)

“Гей!” ,“Го!”, “ Ро-о-озiйдись!”

— Результати ще не вiдомi, але не будемо кривити душею, кандидате Холод, скажіть: вам не прикро втретє балатуватися і втретє програвати?
— Все підстроєно! Все! Все!! Все!!!

(шепну: а все і дійсно підстроєно!)

“Гей!” ,“Го!”, “ Ро-о-озійдись!”

— За Хамуковича 51% голосів, а за Вдрющенка — 49%!
— А за нашими даними Екзіт – полу на-а-авпаки!


(Стоп! Майже головним для того, щоб стати кандидатом, потрібно пред’явити мільйон(як мінімум) голосів! То куди вони подівались?! Що за статистика?! Які 49%?! Які 51%?! А іншим, що? Дуля з маком?
(Та ні! Без маку! ) цікаво…)

“Гей!” ,“Го!”, “ Ро-о-озійдись!”

— тьох-тьох! Ой, сусідонько! То за кого проголосуємо?
— Ой! Та давайте за цього! – тикає у фотографію на дільниці, — диви який симпатичний! Чорнявий! Прочитай-но, Петрівно, як його прізвище, а то я недобачаю вже…

(вже з тридцять років!)

“Гей!” ,“Го!”, “ Ро-о-озійдись!”

“попередні результати після півночі! Не пропустіть! По всі-ім каналам!”
У ліжку.
Пишу.
Десять хвилин на першу.
Можна піти і дізнатися
Хто…

Короля ж вибрали, президента, вибачте —тирана.
Чи не вибрали, а “вибрали”?!

Але ж якось те то сталося!
На п’ять років вибрали
(чи то “вибрали”)!

(ВИБАЧТЕ! На 10!!!).

шуміло…


31.10 — 1.11.2004р.



»





ЧАСТИНА ДРУГА. ЯК УКРАЇНІ СВИНЮ ПІДКЛАДАЛИ



Другу частину своєї «Оди?», напевно, варто розпочати з пояснення її першої частини. Так-от, в її кінці зазначено дату – це після виборна ніч, саме тих виборів, які дали початок Помаранчевій революції. Я добре пам’ятаю ту ніч і добре знаю, що то був саме той день, адже саме тоді я і написала своє есе, яке тепер передує моїй «Оді?».

Четверта річниця змусила мене погортати сторінки своєї пам’яті і згадати усе так, як воно було, так, як це відчувала я і ще мільйони інших людей.

Все почалося саме з тих виборів, які пройшли у суцільному шумі. Люди заздалегідь знали, що ніхто на на що вплинути не зможе і просто на автоматі ставили хрестики у бюлетенях.

Аж тут раптом вони! Герої! Нові українські герої! Вони вийшли на Майдан, а за ними вийшла Україна. Люди повірили, що вони можуть вплинути на свою долю і долю країни, люди повірили – і пішли за своїми провідниками.

Пішли навіть старі люди – не так, як інші перевороти робилися (думали) – чого лише варта баба Параска, яка стала символом революції.

«А за вікном майже весна! Знає вона майже не сказані слова! А за вікном – наше майбутнє і наше життя», - співав зі сцени майбутній депутат Славко Вакарчук, підбадьорюючи замерзлих революціонерів помаранчевим шарфом.

«Разом нас багато, нас не подолати», - лунала звідусіль найхітовіша українська пісня, яка за популярністю і кількістю ротацій обігнала народне «ой, на горі два дубки».

«Ющенко ТАК!», - як заведений ревів народ, сміючись від «Веселих яєць» і, плачучи під гімн України. Я і сама плакала. Пам’ятаю, щиро так, по-дитячому дивилася на все, що відбувалося і ридала. А наступного дня прийшла до школи і, замість контрольної роботи написала величезний твір-роздум на тему всього, що тоді відбувалося.

Знайшла я той «рукопис». «я Мушу писати контрольну роботу, але я не можу, адже вирішується доля…», - розпочала я його тоді, двадцять п’ятого листопада 2004 року. «Влада заткнула нації рот, опустила на коліна і плює в обличчя», - писала тоді одинадцятикласниця у зошиті для контрольних робіт. «Я не за Ющенка, я за демократію! Якщо сьогодні переможе він, то завтра переможе будь-хто, кого захоче бачити у керма народ», - була переконана я.

За той твір мені поставили «12», не зважаючи на те, що він був не по темі і, що там я звинувачувала вчителів у викривленні історії, навмисному перекручуванні радянської історії України, нав’язуванні націоналістичних ідей.

Після «наколотих апельсинів» народ остаточно повірив у себе. Ні, точніше у них. У леді Ю, на яку я із захватом дивилася, коли вона йшла на озброєних людей з квітами, На ображеного «президента», якого раптом отруїли діоксаном, та у багатьох, хто стояв тоді на сцені.

Вони тоді і обіцяли тим, хто під сценою, «бандитам - тюрми» (наче, як «землі – християнам», за аналогією згадалася інша революція), демократію усім, вбивцю Гонгадзе – до суду…. І ще багато чого обіцяли.

А під сценою вірили. Помаранч заполонив Україну. У мене і досі є чашка з написом «Так», а у подруги – не дуже теплий шарф характерного кольору. Помаранчева революція об’єднала націю? Так. Але поступово це об’єднання перетворилося на фарс. Помаранч став культом. Людей, здавалося, зазомбували. Все. Перемога була не за горами.



ЧАСТИНА ТРЕТЯ. НЕ ЗОВСІМ ЛІРИЧНИЙ ВІДСТУП



Вірш, написаний 1 березня 2005 року. Подається, як в оригіналі.



«

В дні революції та в час післяреволюцвонної ейфорії,
Помаранчевий коллір зафарбував усю країну, усе втратило свій натуральний коллір і саме про це піде мова у поезії, але, щоб мене зрозуміли правильно, я одразу попереджу, що я не являюся прихильницею В.Ф. Януковича.


В помаранчевій печалі
Помаранчево – сумна
В помаранчевії далі
Все вдивляюсяодна.
Помаранчеве в нас небо,
Помаранчева весна,
Помаранчеві потреби,
Помаранчева сосна...

Все накрито кожурою
Помаранча назавжди,
І ціною дорогою –
Демократії плоди.
Сподіваюсь...
Марю...
Вірю...
Українська вдача є!
А у Вербную неділю
Сонце оживе моє!

ПОБІЖАТЬ з Вкраїни черви,
І розтане в душах лід,
Заміцніють наші нерви,
Перестанем лити піт,
Лити сльози й піт на марне,
Перестанемо навік,
А минуле своє славне
Збільшимо іще на рік!

Сподіваюсь!
Марю!
Вірю!
Світлий день іще прийде!
Помаранчеве в нас небо!
Мрію ж я про голубе...

»







ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА. І РІЧНИЦЯ ТЕЖ ЧЕТВЕРТА



«Наше спільне завдання, щоб ця річниця не перетворилися на роковини», - сказала на цьогорічному Дні Свободи прем’єр Тимошенко.

«В загальній ідеї революції всі були єдині, але інша площина - як бачити реалізацію цих справ», - сказав президент Ющенко.

Дивно, головні герої за руки прийшли до влади, а тепер не можуть знайти спільної мови. Мало того, замість того, щоб покращувати життя, народ має боятися роковин! В російській мові «роковини» і «річниця» - синоніми, тому російськомовні ЗМІ, цитуючи Тимошенко, перекладали її «роковини» на «поминки». Такий переклад є дуже доречним, адже українці майже остаточно поховали надію.



ЧАСТИНА П’ЯТА. ПОХОРОН РОЖЕВИХ ОКУЛЯРІВ У БРАТЬСЬКІЙ МОГИЛІ. РАЗОМ ІЗ НАДІЄЮ.



Ідеали впали. Тимошенко і Ющенко посварилися.

Підбадьорював Вакарчук, побувши нардепом пішов з парламенту. «Брудна це справа сказав він»

Гімн революції осоромився на Євробаченні.

Баба Параска сьогодні ходить на засідання НУ-НСу, депутати не пускають її навіть у приміщення, а люди болісно сміються, похитуючи головами «Старість – не радість. Була б молодшою, уже б зрозуміла, у якого чорта повірила», - перемовляються люди.



Я, наприклад, зрозуміла. Те, у що я вірила теж зганьбили.

«Оберуть, кого захоче народ» перетворили у досракові дострокові пепепервибори (ще б по сто разів на рік їх проводили).

Демократію дали. І свободу слова теж. Не попреш проти цього. Наче. Так я спокійно поливаю багнюкою владу, адже працюю у ЗМІ, і мені цього ніхто не забороняє. Щоправда, на все що я пишу їй – владі – начхати. Навіть, коли я написала, про те що Україна посідає 92 (!!)позицію у рейтингу за свободою слова (дійсний факт), жодної реакції не було. «Трєнді, трєнді, мнє голос твой приятєн», - гарна доречна російська приказка. Гарна демократія.



А про націоналізм нав’язаний я у школі погарячкувала. Це зараз його в’яжуть і нитками і чим лише хочуть. Ющенко мені навіть Гітлера нагадує. А що? Гітлер був націоналістом, Ющенко – теж. Вони обидва прийшли до влади після перевороту. Гітлер був євреєм, проте ненавидів їх, Ющенко – … за часів Ющенкового президентства без оголошення голоду вимерло понад один (!!!) мільйона людей, проте культивує визнання Голодомору геноцидом.

До речі про Голодомор… така страшна трагедія, а президент зробив із неї фарс, шоу. Спекулює. Фі, бридко. Ніяк збагнути не можу, до чого до Голодомору Росія, якщо Сталін (грузин) морив голодом не тільки українців. І чому б тоді Україні не закидати вимоги до Грузії, замість того, щоб незаконно постачати її зброєю, а гроші класти собі до депутатських кишень?

Чому б не вимагати відшкодування у тієї ж Німеччини, чий той самий вище згаданий Гітлер убив мільйони українського населення? Чому саме Росія? А День перемоги, до речі, при Ющенко навіть відсвяткувати по-людськи не можуть…

Радянський союз… такию то сякий… замість того, щоб балачки навколо минулого розводити, краще б майбутнє будували. Замість того, щоб винуватців шукати, краще б нормальні дипломатичні відносини з усіма країнами світу.

До речі, а Жовтнева революція (про яку я теж уже згадувала), таки дала землі селянам, а заводи – робочи, а Помаранчева бандитів у тюрми так і не посадила.

Замовника вбивства журналіста Гонгадзе також так і не посадили, хоча чотири роки тому на його наметі клялися це зробити…

Тільки зараз люди чомусь прозріли і помітили, що, річниця Грузинської революції Троянд співпадає з річницею Помаранчевої.

Тільки зараз люди замислилися, що валянки дійсно могли бути «амєрєканськіє».

Тільки зараз зрозуміли що їх, без їхнього на те бажання, тягнуть у нікому не потрібне НАТО, кидають у вир фінансової кризи, змушують підспівувати інфляції і очима вірного спостерігача дивитися за зростанням цін, падінням товароспроможності і тим, як у останніх конвульсіях б’ється надія.





ЧАСТИНА ШОСТА. ВІДКРИТИЙ ФІНАЛ


Позичу цей прийом у Бернарда Шоу, сподіваюся він не образиться, але зараз він мені вкрай необхідний. Отже…

Надія померла у мене. Я перестала вірити. Перестали вірити мільйони людей. Не перестали ще наївні, які досі не зняли рожевих окулярів і не залишили їх на кладовищі. Хоча, переконана, таких залишилося зовсім мало.

У грудні того ж таки 2004 року я написала вірш, який зараз мені знову стане у нагоді, і який знову актуальний…



«



НАДЕЖДА НА НАДЕЖДУ (рус.яз)



Мгновение…

Свет…

Он погас…

Тишина…

За тучу, увы,

Закатилась луна.

Я снова в ночи,

Пишу на бумаге

При свете свечи…

Секунду!

Сегодня Среда?!

Скажите:

Надежда в четверг умерла?

Постойте, постойте!

Шесть дней её нет,

Понятно к чему

Часто гасится свет.

Вы слышите свист?

Вы слышите! Да!

Неделю назад

Там играл пианист.

Случилось…

Свершилось…

Совсем не хочу…

«Но что–то

Сломалось!»,-

В бреду я кричу.

Мой мир изменился!

Наш мир изменился!

Она…умерла! Умерла! Умерла!

Смерть…

Звуки органа…

Мурашки по коже…

Ты чувствуешь это?

Ты чувствуешь, тоже!

Но жить невозможно.

«Она умерла!», -

я вновь повторяю

запутано, сложно:

«Постойте, прошу!

Мы не хоронили её до сих пор!»

Мне кажется,

Я как–то хрипло дышу!…



Мгновение…

Свет…

Он погас…

Тишина…

За тучу, опять…

Закатилась луна…



И следующий день.

Будильник: «дин - дон!»

А вдруг у неё

Летаргический сон?!…


Рецензии