Осінь злітає светром з мого плеча,
оголюючи шкіру, почуття і нерви.
Спокуси анулюють перерви
й відданість іншим. Хоча
зрада – термін відносний стосовно об’єкта
(з усих трикутників утворюю призму
для переломлення харизми).
Й обійми твої затягують наче секта,
і цілунки скидаються на відьомський шабаш
(не дарма ж під нами – схили старої столиці).
Між плачем православної дзвіниці
і криком чорної птиці
я знову тебе здобула:
совість – поганий страж.
Серце не вручають удруге, тіло ж – монета розплати.
Плутаємося у павутинні нових аріадн,
але виходимо на один і той самий меридіан,
на двері однієї палати.
Палата N
© Copyright: Мария Лихошерстова, 2012
Свидетельство о публикации №112111109436
Свидетельство о публикации №112111109436
Рецензии