пам’ятаєш , в парку гуляли,
по руках тік кохання струм,
радо ми себе дарували,
а тепер лиш осінній сум.
по під вікна все ходить зі сном,
і по склу гримить до рання,
щоб під рамкою з тріснутим склом
розбудити знов кохання.
що з тобою в рамку красиву,
заховали на все життя.
прощавай і бувай счаслива,
я ж дощем , стечу в небуття.
бо як скло, знов не стане цілим,
не вернеться кохання знов,
скоро сніг покривалом білим,
приховає мою любов…
ОсIннIй сум
© Copyright: Федик Юрий Михайлович, 2012
Свидетельство о публикации №112111105490
Свидетельство о публикации №112111105490
Рецензии