Я чекала так довго і так безнадійно на щастя,
І горіла свіча аж до ранку зустріти тебе.
Мов маленька дитина чекає святого причастя...
Тільки дощ гіркі сльози натомість зронив із небес.
Сум, немов теплий віск, з свічки скрапував тихо на руки,
І замерзлі пучки я тулила собі до щоки.
Кулька болю в душі... дощ холодний іде - до розлуки.
Так байдуже повз мене втікають щасливі роки.
Подивлюсь навкруги — скільки зраджених й кинутих... лячно.
Ще надія жевріє і серце ще прагне любить.
Та боюсь, що образити можу когось необачно.
Слово, наче той камінь, що може поранить і вбить.
Я чекала
© Copyright: Вера Кухарук, 2012
Свидетельство о публикации №112110910169
Свидетельство о публикации №112110910169
Рецензии
На это произведение написано 8 рецензий, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.