буває, слово серце поїдає,
й я пишу незавершені вірші,
хто ж це веретино думок гойдає?
і де ідей беруться суміші?
в такий момент я гублю відлік часу,
а замість лапми місяць за вікном,
виплавлює з думок дрібних прикрасу,
оздобленую блакитним бурштином.
розходяться слова отим рельєфом,
і зачепають контури душі,
ії осяє золота мерехом,
і знову заколише в тихім сні.
бува, слово серце по да
© Copyright: Мария Талалай, 2012
Свидетельство о публикации №112110803213
Свидетельство о публикации №112110803213
Рецензии