Про Лесю Украiнку

«Що ж мені суджено – щастя чи муку?» -
Ця дивовижна жінка питала.
Чи наполеглива дівчина знала,
Що пізнає із щастям розлуку?
Змалку була до поезії здібна,
Мови, історію світу вивчала.
Чи на Землі колись існувала
Людина, до Лесі серцем подібна?!
В словах відчувалося їй щось незвичне,
В поезію долю життя вона вклала.
Та тиха печаль на серці лягала,
І сум Леся клала у світ поетичний.
Хвороба тяжка, тіло гнітюча,
Дівчину цю потихеньку губила;
І для одужання не було сили,
Здійснилася доля, в житті неминуча.
На речі, на світ мала погляд широкий,
До музики линула ця учениця,
Хотіла глибокому звуку навчиться,
Але доля відвела сорок два роки…
Хоча й в житті не було щастя для неї,
Хоча поетеса так тяжко хворіє,
Про щастя для інших людей Леся мріє
І не відступається від мрії своєї.
Таланлива, здібна, але нещаслива,
Природу любила та рідну країну,
Для світу багато зробила дівчина,
Ця квіточка ясна була просто диво!