Себе ти не бачиш між зграєю,
Кидаєш слова навпростець,
Крокуєш невпевнено, марно,
Дорогою вбитих сердець.
Навіщо гидотою славиш,
Родину, матір і хрест,
Розбиту ікону стискаєш,
Вона не зупинить протест.
Де бідність схиляє донизу,
Де сльози дитячі і крик,
Де правда забута лиш стогін,
Де вічна робота і гріх.
О скільки сльозою топити
Нам камінь сліпий і глухий,
Блукати у пеклі спустошеним,
Чекати на суворий кінець.
Себе ти не бачиш мiж зграeю
© Copyright: Бондаренко Михаил, 2012
Свидетельство о публикации №112110104490
Свидетельство о публикации №112110104490
Рецензии