Ти кажеш, що вірші мої сумні,
Читаєш – і проймає холод душу.
Тобі жалітись я не хочу, ні,
Але писати тільки правду мушу.
Коли ти поруч, сонечко сія,
Небесне світло струменить над нами.
Яке це щастя – знати: я твоя!
І вуст твоїх торкатися вустами.
Але коли лишаєш ти мене,
То чорна туга розділя проваллям.
Чекаю лиш, коли життя мине,
Відділена від тебе задзеркаллям.
Без тебе я існую – не живу.
Пересуваюсь, якось там працюю,
За течією буднів знов пливу,
Краси не бачу, музики не чую.
Прийди до мене, вихором ввірвись
І скаламуть нудні пастельні фарби!
З тобою піднімаючись увись,
Душа сприйматиме яскраві барви.
Коли ми разом, можу я усе!
Я хочу! Я волію! Я бажаю!
Цунамі почуттів мене несе
Чимдуж до нами створеного раю.
Цунамi почуттiв
© Copyright: Маргарита Шеверногая, 2012
Свидетельство о публикации №112110101164
Свидетельство о публикации №112110101164
Рецензии
