Ввечері тихо, темно, самотньо…
Ти знов сумуєш в порожній кімнаті.
Пляшка вина – і чорна безодня.
Кави? Втопитись в гіркім ароматі…
Подруга ніжна, тонко-тендітна,
М’яко освітлює простір порожній.
В колі жовтавому тінь непримітна
Легко вібрує. Ти вже не самотній.
Вогником теплим тебе приголубить,
В світлі її своє щастя побачиш:
Дівчини обрис, що так тебе любить! –
Раптом повіриш і все їй пробачиш.
Краплями топленого парафіну
Тане свіча, твоє серце лікує.
І ти втрачаєш її – ту єдину,
Що задля тебе себе не шкодує…
Свiча
© Copyright: Маргарита Шеверногая, 2012
Свидетельство о публикации №112110101127
Свидетельство о публикации №112110101127
Рецензии
