Так зимно, а жовтень іще не скінчився.
Верхня полиця - тимчасовий прихисток.
Потяг іде через північний ліс і я в нім - вовчиця:
впольовую і вигризаю аж до кісток.
А потім від самоти вию в порожнє небо,
жаліюся усім силам на їх відсутність,
відшукую свіжу кров, випиваю потребу
бути комусь за щось, бути в майбутнім.
Ніч пролітає як птах. Відстань не загартовує.
Я між вокзалами як між двома ворогами.
Так гучно падаю в прірву, немов в оркестрову.
Так зимно. Снігами, я чую як пахне снігами,
а випадають на голову тільки будні.
Так зимно
© Copyright: Мария Лихошерстова, 2012
Свидетельство о публикации №112102900049
Свидетельство о публикации №112102900049
Рецензии
