Шукаєш ти собі притулку,
У стінах камінних, холодних,
І погляд бачиш за спиною.
І кожний крок твій це омана,
Тебе чекає у пітьмі,
Велика дурість, зла невдача.
Згниємо всі ми у підвалах,
І мати рідна не заплаче,
Кістками нашими збудують собі будівлі олігархи.
Солодкі губи в тебе сон,
І все так хочеться напитись,
І світа божого не бачить.
Не чути скиглення глухе,
Що серця камінні затопчуть,
Гарячу кров все смокчуть, смокчуть.
І сльози ллються із очей,
Дитя крихтину доїдає,
І старий дід хрипить, ригає.
Мене знов залихоманить і трясе,
Аж знову, знову відпускає,
Несе мене у край гидоти.
Брудне, небрите, зле обличчя,
Що хоче їсти і напитись,
Устами з камінних полів.
Ридання, сморід і чекання,
Чекання кращого життя,
Чекання правди і довіри.
Згниeмо всi ми у пiдвалах
© Copyright: Бондаренко Михаил, 2012
Свидетельство о публикации №112102904760
Свидетельство о публикации №112102904760
Рецензии