Є тут хто?
Боляче, як болячка, як струп.
Зірвав себе з рани старої.
Стоїш посміхаєшся, як ідіот, губами
перемазаними зеленкою.
А навколо падає листя чорне,
і зловтішно на серці, втішно і зле.
Омиваєш сльозами свої об’єктиви.
Завіконня дощить, і облуда з лиця кричить.
Облуплюєш штукатурку, а там чорна пастка «нічого».
Ти весь живий, і прикинутий в капюшоні,
а в капюшоні чорно.
І всі на світі «рінгз ов зе Лорд» в кишені, у грубці, у «брейні».
Посміхаєшся самими губами, як чеширський кот.
А зрештою у повітрі тане листолик Рибаченко.
Ми – церква Христова!
На шальці терезів бульк,
Та поповзло додолу у самісіньку преісподню.
Отак і мандруєш у ліфті: уверх-униз.
Агов? Ліхтере?
тут хто?
© Copyright: Олись Лапковский, 2012
Свидетельство о публикации №112102707341
Свидетельство о публикации №112102707341
Рецензии
Мой жизненный принцип – радоваться.
Но как-то я зло радуюсь.
Гайле 23.03.2013 21:06 • Заявить о нарушении
Но как-то я зло радуюсь.
Гайле 23.03.2013 21:06 • Заявить о нарушении
На это произведение написаны 4 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.