Alya

Так банально писати осінніми сірими днями
Про самотність, про відстань, про поїзди між містами.
Про тебе, таку неможливо далеко й примарну,
Й мене, закутого в буденність поривчасту й хмарну.

Як важко о цій негостинній порі розуміти,
Що знаєш твій номер і боятись тобі подзвонити.
Але так необхідно крізь кілометри почути
Твій голос, ніби гірського повітря вдихнути.

Згадати ті очі, такі невимовно блискучі і щирі,
Конче потрібно, бо куди не глянь, лише сірі
Будинки, обличчя, автівки й порожні вітрини -
Усе, що злилося в потік побутової днини.

Я вже не шкодую, про раніше написане й сказане,
Бо все у житті непомітно взаємопов'язане:
Злива серед спекотного літа, донецький вокзал
Гріють мене восени, бережуть від поривів і шквал.

Проте не лишається більше нічого робити,
Як знову писати і далі за течієй плити...
Бо в Києві ти, я в Харкові подих тамую,
Однак, Алю, знай - я все одно за тобою сумую...