Прозорі дні, і ночі – до зірок.
Прогірклий звук – на Всесвіт в безгомінні.
Холодні сльози – мов гірський струмок
Тече, пливе по білому камінні…
Тремтливий спокій в душу задививсь.
Вона, як птаха – вище, вище, вище…
Такий розцвічений кружляє лист,
Тонкою гранню між галактик свище…
Жовтневий хміль настояний, п’янкий.
Пливуть світи, вином упиті впору.
І в океані б’ють материки --
Зриваючи в небесних сферах кору.
Ілюстрація із Інтернету
Прозорiсть
© Copyright: Надежда Еременко, 2012
Свидетельство о публикации №112102407797
Свидетельство о публикации №112102407797
Рецензии