Cміялась :”Цілуватись не умієш!
Навчу!”-казала. Обіймала палко.
Йому здавалось: трішки – і зомліє...
Така вона була, ота Наталка.
А в неї коси сонячні, хвилясті.
А в неї очі зеленіш смарагда.
Браслети металеві на зап'ястку…
Вона шульга, та це тепер не вада.
Вночі блукали пляжем понад морем.
Шукали зірку в неосяжнім небі.
Шатро над ними синє, неозоре.
І вранішніх пташок настирний щебет.
А в неї коси сонячні, хвилясті.
А в неї очі зеленіш смарагда.
Браслети металеві на зап'ястку…
Вона шульга, та це тепер не вада
Скінчилась казка. Він поїхав в Київ.
Вона - самотня…в хатці біля моря.
Лише лишились спомином на шиї
Палких цілунків, як жарини, зорі.
24.10.12
Перевод с украинского
http://www.stihi.ru/2012/10/26/11545
Намисто
© Copyright: Ника Вербинская, 2012
Свидетельство о публикации №112102400601
Свидетельство о публикации №112102400601
Рецензии
На это произведение написано 6 рецензий, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.