Ми істину шукаємо усе своє життя,
А інколи часу не вистачає,
Щоб ми могли повірити у світле майбуття.
Коли ж та правда всю брехню здолає?!
Одні все згадують, як було добре нам,
І ми жили в одній сім’ї єдиній.
Та забувають, як відповідали за слова,
Коли сказати заборонене хотіли.
Ми незалежні, але лихо та журба
Від бідності є в багатьох родинах.
І Україна чомусь не процвітає,
Хоча вона багата та вродлива.
Та вірю я, що кращий час прийде,
Коли пенсіонер, що так знедолений,
Жебракувати в переході не буде,
Очі свої ховаючи від сорому.
І кожен з нас отримає своє,
Нехай Господь у цьому допоможе.
І ми до кращого майбутнього прийдемо,
Бо далі жити так зовсім не гоже.
1996р.
Ми стину шука мо усе сво життя
© Copyright: Лариса Яновская, 2012
Свидетельство о публикации №112102311094
Свидетельство о публикации №112102311094
Рецензии