По дорозi до куточку, де народилися

Зеленіє травичка у лузі,
Мерехтять голубі небеса.
Всіх зустріну - і рідних і друзів,
На недовго зрадіє душа.

Вже в дорозі - приємна утома
В добрих братових, чуйних очах.
Ми увечорі будемо вдома,
На Житомирщині, це не жарт!

Пройдемось по Калініна вулиці,
До сусідок своїх зазирнем!
Розіжметься серденько і стулиться,
Спалахне плам'янистим вогнем!

Як хатину рідненьку побачимо,
Свій куточок, садок і город...
Інші люди живуть в ній, та вдячні ми
За доглянутість двору цього!

Будував цю хатину мій тато,
Народились й зростали у ній.
Ми на проводи їдемо з братом,
Як же хочеться бачить мені,

Моє любе село, ліс, дороги,
Де блукала шкідливим малям,
До близького ступити порогу...
Жаль, немає родини вже там!

У містах мої сестри та брати,
Всіх розкидала доля лиха!
Вже немає ні мами, ні тата.
І у них була путь нелегка!

Пам'ятаю, з каміння дороги
Клали руки невтомнії їх.
Хазяї були - мали корову,
Свині, кури і гуси свої.

Не було в нас багатства у хаті,
Та тепло відчувалося всім.
Дуже добра була наша матір,
Та і тато. Тож хай буде їм

Пухом легким, лебежим земелька
Хай ще довго чекають на нас...
Обливається кров'ю серденько,
Що пішли. Плачу нишком не раз...

                20 квітня 2012р