Право на щастя

Серед тисячі світський канонів,
Я, напевно, обрав би один.
Хоч у світі є безліч законів,
Цей – невладний для бігу годин.

Він як вірність солдата народу,
Як невпинний в молекулах рух.
Як славетність вкраїнського роду.
Непохитний, незламаний дух.

Роздивляються очі великі
Як влаштовано навколо світ.
І, немовби у них із блакиті
Сяє сонячним променем цвіт.

Ось вже перші невпевнені кроки,
На колінках вже перші синці.
Швидкоплинними стануть ці роки,
Будуть поруч матусі й татці.

Ну а доки, в колисці гойдаю
Найдорожче для мене над все.
Я його безкінечно кохаю,
Не забуду ніколи про це.

Як безсонною ніччю співаю,
Одягаю сухий повзунок.
Як ополудні спати вкладаю,
Як відводжу в дитячий садок.

Під дощем проливним і в морози
До бабусі на свято ідемо.
Як рятує нас ковдра у грози,
Як цукерки у капці кладемо.

Присягаюсь завжди пам’ятати,
Перший зуб, що ти феї віддав.
І на танці як важко вдягати,
Тебе було, коли би ти знав.

Як раділи за перші медалі,
Поцілунок в дитячім садку,
Як кружляв на зимовому балі,
Мав натуру таку говірку.

Як купався в осінньому листі,
На резинці носив рукавиці,
Як штанці ти забруднював чисті,
Як хотів ти напитись з криниці.

Обіцяю, що вік не забуду,
Твою посмішку в двадцять зубів.
 
Що тримати у пам’яті буду,
Партитуру дитячих років.

Як за першим бордовім костюмом,
У якім ти до школи пішов,
Ми ходили, раділи із сумом,
Що ти виріс, а час все прошов.

Як пишались, що гарні оцінки,
І журилися з горя разом.
Певно, кращі були то хвилинки,
Як гортали дитячий альбом.

Наукові здобутки втішали
І свідомі твої почуття,
А як радість завжди дарували
Запитання про світобуття.

Навіки залишиться година,
Найщиріше у світі кіно,
Як сміється щаслива дитина.
Хоч як сумно бувало воно.

Як блакиттю налиті кругленькі,
Оченята зиркають на тебе,
У дитинстві всі люди гарненькі,
Подивися хоча б і на себе!

І хіба це не щастям зоветься?
Не для цього прожита та днина?
Коли щиро сміється дитина –
Ти є дійсно щаслива людина!