Свиняче дiло

Лайно в кориті вже давно
Його нічим не відірвати,
Чарівно у помиях танцювати,
Надію любо проклинати,
Заради вигоди і слави,
Потіху мати.
Кумедним стати для глухих,
Протестувати, що не зайвий,
І милуватись, що святий,
І за спиною крила зняти,
Але вінок такий твердий
Його із голови не зняти,
Пишатись, що в труні живий,
Бо шлях потворний і сліпий
Між свинями рівняйся струнко,
Бо найрідніший син і брат
Мене прилюдно не впізнали.
Їх відпускала лише жага,
Посміхатися із рани,
Де я скрутився над столом,
Вливаючи у вену стогін,
Перевернувся і завмер,
Коли усі ви розпізнали,
Що я тонув серед кісток,
Ховаючи глибокі рани,
Я вишивав себе з ниток,
З судин, що в серці кровоточать,
Але не вірив, що прийде,
Година віри і прощення.
Що не один я в цім багні,
Тривожу воду каламутну,
Тож не штовхай,
Я тут, я свій,
А іншим озиратись колом,
Щоб не продатись за зерно,
Не бути вбитим прямо в бік,
І очі вниз не опустити,
Дивися, бачиш всі чужі,
А наче пригорнути хочуть,
Лише у слові гнів і крик,
Ми знаємо, що вас попустить,
Бо діло є, наступне є,
Свиняче діло.
Промиє піт брудне чоло,
Бо тяжко в пеклі озиратись,
Де правда давиться слізьми,
Грудьми видавлює ненависть,
Де поза спинами батіг,
Наносить тисячі ударів,
Я похилився над дітьми
Яких видавлювала матір,
Топила смішно в казані,
Диявола трясла за плечі,
Ікони старі на стіні,
Але вони не для душі,
Для звіра, що по колу ходить.