Вмирає гідне покоління
Набридло спину нахиляти
Чекати світлих перемін,
Де у смітті ридає правда
І скиглить віра від брехні,
Де скупа совість доїдає,
Останні прілі сухарі,
Де кожний голову ховає,
Щоб не ударили по ній.
Терпіти доки не осудять
І в спину вистрілять мені,
Стече гірка, слизька простуда,
Неначе камінь на душі,
Коли я вистрибну з могили,
Весь час говорячи усім,
Що я не блазень, не забуду,
Хто вік задавлює насміх,
І косо дивиться на груди,
Щоб в них ударити ножем.
Мені близькі ці рани чуєш,
Як світ палає від брехні,
Де кожен свято власне любить
І зневажає на людей,
Тремтить, що щастя не купити,
Довіру, гідність не втопити,
Весь час благаючи висот,
Каміннями забити совість,
Стягнути світлий діамант,
Кумедно в бруд мене штовхнути,
Щоб подивитися на те,
Який кінець на нас чекає,
Але із гордістю бажає,
Забути гіркоту і біль.
Вмираe гiдне поколiння
© Copyright: Бондаренко Михаил, 2012
Свидетельство о публикации №112102111145
Свидетельство о публикации №112102111145
Рецензии