Душа молода, вже утомлена смутком...

Як же повітря навколо не вистачає,    
Коли серце встає не на мить, а на дні,
І кохання свого ж егоїзму не знає
У просторах емоцій на хибному тлі.

Очі прагнуть підступно збрехати,   
Коли серце страждає в потоках жалю.
І байдужість до себе не слід підпускати,
Як не віриш в кохання - не вір в дежавю.

Душа молода, вже утомлена смутком,
Співучий навіює ритм життя.
І гаряче прагне втомити здобутком
Минулого сяйва тьмяного злиття.

Ось обернеш обличчя своє ти до неба,
У прозоре те небо - нескінченну блакить:
Вітерцем на листочках зіграють дерева,
І хмарка розтане, в повітрі згорить.

Спів пташок кольорових краще сонця зігріє,
Як нестримна уява зажадає тепла.
Заспокоїлось серце - вже душа не німіє,
По щоці наболіла сльоза потекла.

Промінь сонця ласкаво впіймає мій погляд,
Свіжий взор заблищіть на зіниці темнявій,
Рани ніжно загояться, літа настрій у скронях,
Та спочине журба палка у душі щастям п'яній!

                15 червня 2010