Дитина

Мороз, сніги, у полі та дівчина
Заплакана, залякана страшне
Шукає, кличе, де її дитина
Де те дитя єдине, золоте
Забрали в неї рідную кровинку
Забрали тварі, хай би смерть до них
Прийшла у ту маленьку домовинку
Де син лежить – «ненавиджу я їх»
Шалена мати з бідними очима
Шукає його, а його нема
Холодний вітер віє за плечима
Кричить і молиться, та все дарма
В сугробах мешкає, що по коліна
Ніщо не спинить серденько гірке
А нікуди вже йти, немає сина
Зомліло зовсім серденько оте
Стоїть одна, стоїть посеред поля
Навколішках ридаючи стоїть
Та бачить в далині одна тополя
У цих місцях колишеться, не спить
Зірвалась, впала, піднялась, побігла
Бо чує плач, бо чує там дитя
Біжить, карає себе що не встигла
Забрати з рук лукавих немовля
Прибігла, а тополі вже немає
Не чує плачу, і нема маля
Чи може збожеволіла, не знає
Та чула ж плач, не знає звідкіля
Упала, а в ногах дитина
Вхопила, зігріває, та дарма
Вже мертвий, вже немає сина
Кровиночки твоєї вже нема
«Синочку, ну скажи хоч слово, милий,
Синочку, ні не покидай мене
О Господи, де янгол мій стокрилий
Де той хто зможе повернуть тебе
Не вірю Господи тобі, не вірю
Диявол ти, ненавиджу я все
Зостанусь тут, піду з тобой в могилу
За що ця кара? Вбий прошу мене!
Не требі. Я сама з тобой зостанусь
І під тополею ми будем спать
Бо я з тобою сину не розстанусь
Бо нічого в житті мені чекать»
Вона сидить, а сонце вже заходить
Замерзла бідна, якось піднялась
Немає сил, бо біль з душі не сходить
І якось у даль сонця поплелась.
Куди пішла – не знає, може в небо
Шукати собі спокій та тепло
«З дитям мій Боже йду, та не до тебе,
У безвість я піду, бо мертве вже воно!»