Одна надія — пережить життя,
Забути сірість і буденність,
Насолодитися кінцем буття
Й поринути у незбагненність.
О, як захочеться тоді у вир —
Любити, мучитись, коптити небо,
Заплутатись в танку подій,
Зробити все, як було треба...
Зізнатися усім, кого люблю
І плюнути у вічі ворогам,
Та не любити те, що лиш терплю,
І розтоптати лихо під ногами.
Забути зло і жити сьогоденням,
Убити завтра, зкрасити буття,
Відкрити світ умить, щоденно
Прожити день й не мати каяття.
Закрити очі і відчути вітер,
Що плутає волосся на льоту
І зупинитися, відчувши запах квітів,
Завмерти серцем і пустить сльозу.
Купатися в промінні сонця вранці.
Прогнати осінь, що жене птахів
Й не відпускає нас у теплу казку,
Й бентежить душу полум`ям гріхів.
Забути спогади і жити так, як хочеш,
Відкласти муки, зміряти думки,
Але є шлях, його ти не відстрочиш,
Не зможеш ти від себе утекти...
Втеча
© Copyright: Ярослава Кононенко, 2012
Свидетельство о публикации №112101906193
Свидетельство о публикации №112101906193
Рецензии