Світлий сум мені серце покриє,
Як згадаю дитинство своє…
Отой хутір і поле достигле
Враз в уяві моїй постає!
Та оселя батьківська старенька,
Де тополі і верби рясні,
Так тривожить і душу і серце,
Хоч пройшли вже,
Пройшли вже роки.
Давні спогади любі мені!
Ось дідусь на ослоні дрімає,
Мружить очі від сонця свої,
Щось ізтиха собі промовляє
І усмІшку хова в бороді…
І хоч очі давно вже не бачуть,
Вміє чути він серцем своїм!
Він мене обійма, а я -плачу,
Що відчув тугу в серці моїм.
Щось мене розпита, заспокоїть,
Щось розкаже про давні часи,
І на серці вже радість і спокій.
Так давно, так давно вже були ті часи!
Вдячна школі дідизни й донині,
Що в життєвій дорозі вела.
Без теорій бо вчила, практично.
Серцем бачити світ і життя!
Св1тлий сум мен1 серце покрие...
© Copyright: Саша Моисеенко, 2012
Свидетельство о публикации №112101800519
Свидетельство о публикации №112101800519
Рецензии