не вмерти

Моя власна палаюча гіпердактилічна омега,
моє сонорне буття, парадокси сексуального збочення...
Все ніжиться під вуаллю соціального гніту,
все прагне в безодню моїми катарсисами.

Й начебто постіль наша білосніжна та тепла
потребувала собі плями наврочення?
Когось рідного... Тупого егоїстичного сліду?!
Оббльованої думки, що назівається "власною".

Мені потрібне повітря, мені все важче дихати.
Моє "зав'яле листя" наповнює бронхи.
Моя південна агонія, тебе не покинути;
крижано-синіми хвилями ти розбиваєш пороги.

Моя власна гнила підсвідомість,
моє потойбічне буття, моя дощова реальність...
Усе поховане під товщею паперових курганів,
усе прагне забутися, зайнятися, спопеліти...

Якщо я віддам тобі душу, що буде натомість?
Чи знайдЕ мене страх, чи спіткає старість?
Чи я краще залишусь у присмертному стані?
Розкладатимусь світлом, під ковдрою паппілом і поліпів.

Мені потрібне натхнення - це єдина відрада.
Ненависть, кохання захлинаються в серці.
Ти вкради мене блудно, яблуком із райського саду.
Я обіцяю палати, я обіцяю не вмерти!