Гiрка доля

Він кохав, як дитя любить мама,
Вона в відповідь щиро його.
Жила мріями лиш і думками,
Бо не мала рідніш нікого.

У дитячім будинку зростала.
Була навчена всьому вона!
Про батьків своїх ніц і не знала,
Лиш в уявленнях, в снах бачила.

Тож хорошая, ніжна, вродлива.
Тиха, ввічлива, мила, струнка...
Навіть птахи Олену любили -
Усміхались, коли вона йшла!

З Василем познайомились взимку.
У театрі він вгледів її!
Мов цариця, що бачив на знімку.
Дуже раді знайомству були!

Так почАлося їхнє кохання,
Хлоп Олену до хати зазвав.
Зацілована дівчина зрання
Та і він краще щастя не знав!

Якось дівчина заговорила
Про бажане всім серцем дитя,
Та відказував, чомусь, їй милий,
Тож незносним настало життя.

Двадцять п'ять було повних їй років,
Як довелося з ним розійтись.
Наказав ще й хлопчак кароокий
Вже зачату дитину убить!

Єї серце раз по раз ставало
Та стискалась від жалю душа,
Що робити дівчина не знала,
Хлопець враз вихід їй підказав.

До лікарні завіз єї швидко...
Счезнуть з світу хотілося їй!
Та Господь милосердний дав жити,
Хоч Олені не солодко,ні!

Все життя вона себе карає,
Просить Бога, взиває:" Прости!"
Одинокая долю долає
І чекає, чим швидше, піти...