Срібним іклом незнаного звіра
Нині видався місяць мені,
Чи у комусь полинна зневіра
Так босоніж веде по стерні?
Гостре ікло впивається в хмари,
Розтинає приховану суть,
Ніби шепчуть сузір’я-отари:
"Дякуй Долі, хоч думи й печуть.
Що тобі до розмов за стіною?
Тішся тим, ким насправді ти є.
Світ в тобі! Карабін під полою –
Не твоє, не твоє, не твоє!"
Як і вчора, нечисте вибілюй.
Смійся, душе! Це іспит тобі.
Ліпше біль, ніж покритися цвіллю!
Сміх — це ліки, причім — не слабі.
Що тобi?
© Copyright: Валентина Чайковская, 2012
Свидетельство о публикации №112100803995
Свидетельство о публикации №112100803995
Рецензии