Ця дика самотність у тихому вирі
І голос, неначе б то мій, був десь поруч
Так тихо кричить про побачені мрії,
Так довго руйнує ці мрії власноруч.
Цей біль. Чи не біль. Чи легка недомога.
Цю тишу карателем робить для мене.
До іншого мчала б "швидка допомога"
А я залишаюсь. Я сильна. О нене!
Одна тиха правда не коле у вічі:
Що я не одна із цим болем в квартирі
"Мене мінімум двоє", - повторюю тричі.
І наче легшає в агонії й мирі.
Ця дика свобода. Самотність. І тиша.
Мій слабенький кістяк не витримує болі.
Та я далі йду, по своєму - як миша,
прогризую діри в підлозі я голій.
І день буде. Ранок, як завжди, проснеться,
запалить по тілу невтомну тривогу,
І спокій ще довго не повернеться
А я далі йтиму на свою дорогу.
Тишина
© Copyright: Виктория Малярчук, 2012
Свидетельство о публикации №112100712551
Свидетельство о публикации №112100712551
Рецензии