Ти так хотіла того щастя,
Що знову втратила себе.
Ти малювала на папері
Її думки, свої чутки.
Знов полонила у тенета
Свої холоднії «мовчу»
І кляла Бога, що з тобою
Живуть твої-її жахи,
Кошмари і спасіння,
В яких закрились
Тут і там глухі і
Невимовні нерви
Голих і солоних снів.
Ридали крила твоїх весен
І голосили літаки,
Поки що ти така весела
Закутувалась у річки.
***
© Copyright: Анастасия Начёсова, 2012
Свидетельство о публикации №112100609256
Свидетельство о публикации №112100609256
Рецензии
